З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну країна-агресор зазнала найбільшої хвилі еміграції з часів роспаду СРСР. За оцінкою Міністерства оборони Великої Британії з країни виїхало понад 1.3 мільйона людей лише за 2022 рік. Діаспора складається, в основному, з молодих, добре освічених та активних людей – іншими словами, з інтелектуальної еліти Росії.
Процес, який Російська Федерація зазнає на собі зараз, називається “відтік мізків”. Він наносить країнам, з яких витікають фахівці, дуже значні економічні, культурні та політичні збитки. Традиційно вважається, що цей процес має позитивні наслідки для країн-приймачів, адже мігранти поповнюють їх інтелектуальний потенціал. Однак, хоча остання теза є істиною для багатьох країн, іноді прийняття такої великої кількості, навіть інтелектуальних мігрантів, з часом може привести до дуже негативних наслідків.
Історія знає багато прикладів, коли спочатку мирні мігранти відчували з часом все більше влади та права керувати своєю новою домівкою.
Історичні приклади 🔗
Ізраїль 🔗
Ізраїль сьогодні є, мабуть, найбільшою силою на Близькому Сході. Але так було не завжди. Насправді, суверенної національної держави євреїв не існувало з 6 століття до н.е., коли Королевство Іудеї було захоплене Вавілонським царем. Після цього Іудея існувала як провінція різних імперій: спочатку вавілонської, потім перської, грецької, а пізніше – римської. Проте така форма існування тривала недовго. У 2 столітті н.е. римляни перейменували Іудею на Палестину і вижили звідти майже всіх євреїв. З цього моменту євреї будуть розкинуті по усьому світу та не матимуть своєї держави або навіть території з певною автономією. Наступні 2 тисячі років Палестина буде заселена арабами, які почнуть вважати цю територію своєю історичною домівкою.
Наприкінці 19 століття євреї заснують сіонізм - єврейський національних рух, головною метою котрого стане відродження національної єврейської держави Ізраїль на території Палестини. З цього моменту Палестина почне заселятися євреями, котрі будуть викупати території та формувати свої єврейські селища та навіть міста. Сучасна столиця Ізраілю - Тель-Авів - буде заснована саме так, як еврейське передмістя арабського міста Яффа.
На початку 20 століття співвідношення між арабським та єврейським населенням у Палестині складало 10 до 1. Наприкінці 1940-х це співвідношення змінилося до 2 до 1. Цього часу євреї вже мали свій уряд, університети, збройні формування та спеціальні служби. Зі зростанням своєї сили та чисельності, євреї все активныше домагалися створення власної держави, що їм і вдалося у 1948 році.
Техас 🔗
Сьогодні Техас знають як штат США, відомий своїми необмеженими просторами та культурою ковбоїв. Однак до 1836 року це була частина Мексики. Мексиканське керівництво, не передбачивши наслідків своїх дій, заохочувало американських мігрантів заселяти ці землі. Цей стратегічний крок призвів до того, що уже у 1830 році американці формували демографічну більшість у цьому регіоні.
Між двома спільнотами почали проявлятися численні культурні та політичні відмінності. Однією з кризових точок стала заборона рабства мексиканським урядом, що було глибоко вкорінено в південних штатах США та суперечило інтересам американців у Техасі.
Коли напруга досягла своєї кульмінації, у 1835 році техасці, вважаючи себе ображеними і пригніченими мексиканською владою, взяли у руки зброю. Це призвело до революції. 2 березня 1836 року Техас оголосив свою незалежність від Мексики, прийнявши власну конституцію та обравши своє керівництво у особі Техаської Республіки.
Проте Техаська Республіка існувала не довго. У 1845 році, Конгрес США ухвалив рішення про анексію Техасу, інтегруючи його як 28-й штат Сполучених Штатів. Цей крок спричинив новий конфлікт — мексикансько-американську війну, в якій Америка, перемагаючи, отримала від Мексики ще значні території.
Висновки 🔗
Важливо розуміти, що міграція не завжди призводить до сепаратизму. Часто мігранти асимілюються та дотримуються правил країни-приймача, але все ж таки іноді все відбувається навпаки. Іноді мігранти привозять з собою свою державу та стають причиною великих кровопролитних війн, як це було у Техасі та Ізраїлі.
У наведених прикладах керівництво держав-приймачів мало оцінювати небезпеку та обмежувати міграцію, а не заохочувати її, як це робила Мексика. Але недальновидність уряду вилилась у сепаратизм та втрату територій. Зараз те саме відбувається з російськими “біженцями”. Вони масово їдуть до країн СНД та дуже неохоче там асимілюються. Відмовляються вчити мову, часто нехтують локальними традиціями та зневажають культуру.
Особливо різко питання російських мігрантів повинне стояти перед Грузією і Казахстаном, бо вони мають спільний кордон з Росією. Грузія вже була об’єктом воєнної інтервенції РФ, коли остання вторглась та підтримала “пригнічених” місцевих сепаратистів у Абхазії та Південній Осетії. Казахстан, у свою чергу, має великі шанси бути наступним через свою прозахідну риторику, особливо враховуючи, що 15% його населення становлять росіяни, які можуть виявитися “пригніченими” у будь-який час.