Люди часто заперечують очевидні істини, коли вони їм незручні. Таке становище спостерігається в Україні і щодо питання мов. Дехто з російськомовних українців не бачить, що розмовляючи російскою у повсякденному житті вони завдають шкоди українській нації. Роблять її більш уразливою до культурних атак ворога та заважають розвитку національній самосвідомості та єдності. Тому я вважаю доречним нагадати, як Україна заговорила російскою та зробити з цього декілька висновіків.
Як Україна заговорила російскою 🔗
Московія, починаючи з моменту свого звільнення від монголо-татарського іга, невпинно рухалась шляхом воєнної єкспансії. Монархи змінювались, але загальний політичний рух направлений на анексію сусідніх теріторій та русифікаціию їх населення залишався незмінним. Так у 1654 році на Переяславській раді представники військової еліти були вимушині укласти угоду з Московією, в рамках якої Гетьманщина (Україна) перейшла під владарювання московського царя. Хоча первісні умови угоди передбачали велику автономію для України, в реальності Московія розглядала нас як свою васальну територію.
Згодом почалась активна программа асиміляції та зросійщення української нації. Втручання в церковні справи та призначення про-російських гетьманів були першими кроками в цьому напрямку. Апогеем зросійщення став Валуєвський циркуляр виданий у 1863 році та його логічне продовження - Емський указ - 1876 року. Ці документи забороняли друк будь-якої літератури українською мовою, виконання українських пісень та викладання українською в освітніх закладах. Валуєв зазначав, що “української мови ніколи не було, немає і не може бути”. Це твердження абсурдно, по своїй суті. Якщо припустити, що українська мова не існувала на той час, то як і нащо її забороняти? Тож якщо щось забороняється то стало бути воно існує.
Українська мова перейшла до підпілля, але не зникла. Багато українських книжок було видано у Австро-Угорській імперіі та контрабандою переправлялось на територію Російської Імперії. Викладачі продовжували викладати українську мову та літературу в школах, незважаючи на репресії. Проводились підпільні культурні заходи, де українська мова та література займали ключове місце. Усе це допомагало зберігати національний дух серед населення.
Ці суворі обмеження були дійсні до встановлення Радянського Союзу, який на початку свого існування проводив політику коренізації. Її суть полягала в активізації ролі місцевої мови, культури та еліти в управлінні регіоном. Українська мова стала державною мовою УРСР. Але згодом, з приходом Сталіна, Радянський Союз змінив свою політику. Російська набула статус “мови міжнародного спілкування” всередені СРСР. Вищі освітні заклади викладали російскою, російська стала обовʼязковим предметом у школах, переважна частина радіо-, телепередач та друкованих видань була на російській мові. Також зросійщеню сприяв масовий переселенський рух людей з російськомовних регіонів.
Відновлення підтримки національних мов і культур в СРСР сталося в 1980-х під керівництвом Михайла Горбачова та його політики “відкритості” та “перебудови”. Протягом цього періоду влада дозволила більш відкриті дебати щодо національних питань. Згодом розвал СРСР у 1991 році призвів до створення Незалежної України, яка вже сама визначала свою мовну політику.
Висновки 🔗
Російська влада, будь то Московія, Російська Імперія чи Радянський Союз добре розуміла, що без мови та культури немає нації. Вони століттями знищували українську літературу, пісні, освіту щоб зросійщити Україну, зробити нас росіянами. Нащастя, ім не вдалося це зробити повністю, але вони досягли певного успіху. Багато українців і досі спілкуються російскою. Це заважає розвитку національній самосвідомості та єдності. Та відчиняє двері для сепаратизму у майбутньому. Історія знає багато прикладів коли мовне питання розділяло едину націю, приводило до сепаратизму і кровопролиття.
Яскравим прикладом є громадянська війна на Шрі-Ланці між центральнім урядом та воєнізованим рухом “Тигри визволення Таміл-Іламу”. В 1956 році правительство Шрі-Ланки одномоментно ухвалило закон, який зробив сингальську мову єдиною офіційною мовою країни. Це викликало різкий протест серед тамільців. Що в підсумку призвело до конфлікту, в якому загинуло від 80 000 до 100 000 чоловік.
Обставини Шрі-Ланки відрізняються, але їх досвід кореляює з ситуацією в України. Ми так само сприяли зміцненню сепаратизму. Ми були відкриті до культурного впливу з боку Росії. Та це дуже багато коштувало нашій країні.
Незалежна Україна повинна була розуміти важливість питання мови та системно і планомірно сприяти популярізації української, але натомість робилось протилежне. Сумнозвісний закон про регіональні мови, дефакто робивший російську офіційною у багатьох регіонах України, став апогєм невдалої мовної політики.
На сьогоднішній день збереження та розвиток української мови та культури є не лише питанням національної гідності, а й ключовим елементом суверенітету та незалежності України. Перехід на українську мову може бути для когось складним, але це є необхідний крок для єднання нації та культурної безпеки нашої країни. Ми більше немаємо права допускати одну й ту саму помилку. Менше, що може зробити цивільна людина у тилу - це говорити українскою.
